зачепився за зоряний млин
часоплин днів строкатим лахміттям
на долонях розтертий полин
повертає крізь сиві століття
сонну пам’ять по хитрих стежках
в степ незайманий плугом та криком,
ти бредеш по крихких кістяках,
охоронці твої звіроликі
вже, смішні, не стрекочуть крильми,
передовсім означивши межі,
ти бредеш в ту глибінь обережно,
линуть здалеку вовчі псалми...
не хрестився, не сходив плачем,
не молився, не вив на ікони,
тішив скроні холодним мечем,
ворушив потойбічні закони,
не грішив, бо не знав слова гріх,
мав по блискавці в кожній зіниці,
не вгризався в горіх таємниці
не ловив хтивих поглядів бліх...
зачепився за місячний серп
часоплин_ скаламучене небо_
серце збилося, мозок отерп,
розчинилася в хмарах амеба
того сонця, що знає зачин_
все забув, цифра смажить коріння_
розкидав_ час збирати каміння_
й пити світло з кривавих вощин...
