Ми сиділи на дивані
Я - деманій, ти - деманій
І, здійнявши пил в нірвані,
Говорили ні про що.
Скільки чесних заганьбили,
Скільки душ навік згубили.
Скільки світлих мрій розбили.
А віднині казна-що.
І застрягши в павутинні,
В світлі розлучившись з тінню,
Як ми йшли крізь дні осінні,
Шлях готуючи зимі,
Адже вистачало сили.
Тільки тих, кого любили
Більш нема. Ми їх убили
У собі, як у тюрмі.
Розкажи мені, що чуєш
На даху коли ночуєш
І на нього все чатуєш?
Щоб не втік, як зазвичай.
Я століттями звикаю,
Що все менше наша зграя.
Наче тінь, яка зникає
Поки жевріє свіча.
Ось фінал, а ось розплата.
Це вже вивчив кожен п’ятий:
Тільки абсолютна втрата
Вкаже двері. Ти прийшов.
Тут достатньо всім дивану.
Тут розмова непогана.
А той пил серед нірвани.
Можна підіймати знов
Ну-ну, цікавенько. 
