Я кажу тобі, - поспати треба,
Бо не спиться також і мені.
Нерви розхитались, а у тебе
Аж занадто, - плачеш уві сні.
Ми забули відпочинок, спокій,
Що таке це - тиша, благодать,
Може буть, триватиме це, поки
Будуть в нас сирени завивать.
Тому і не спиться нам з тобою,
І куди подівся спокій наш.
Захопився Світ страшною грою,
Зовсім несмішний цей єралаш.
Все ж кажу тобі: поспим хоч трохи,
Білий Світ не зникне за той час,
Поки ми спимо, - я певен, Богу
Не до сну, - він збереже і Світ, і нас.
