* * *
Гостя з минулого входить раптово,
Наче загублена в тиші луна.
Там, де буяла жага веселково,
Нас розлучила примхлива весна.
Потім судилось нам літо спекотне,
Осінь тужлива й безмовна зима.
Вічність минула... Між нами безодня...
І не здола її доля сама.
Скільки в мовчанні суремної муки.
Скільки у поглядах світла й жури.
Вже поміж нами лелечать онуки.
Не говори мені... Не говори...
Можуть сказати тепер лише душі,
Як віддзвеніла нам туги струна.
Я вже нічого бажати не мушу —
Тільки б вернулась у серце весна.
2.04.2025
