П’ять основних гравців було в команді зайців.
І три підмінних. Тренувалися щодня.
У сіті кидали м’ячі, тримати пальці
Вчились, щоб м’яч відбити, що летить здаля.
Бігали також, присідали і стрибали.
Їли лиш те, що тренер рекомендував.
Тому й змагання часто-густо вигравали.
Радів наставник – вихованців гарних мав.
Якось змагання проводили пси-китайці
Із баскетболу. 5 команд у змаг пішли:
Команда білок, кіз, вовків, бобрів і зайців.
Зайці і сіроманці у фінал ввійшли.
Вовки сміялись.
- Що нам зайці? – говорили.
- Їх побороти – наче кинути плювок.
Будемо їсти все, що у кафе зварили,
І спати. Все ж зайцям покажемо урок.
А косоокі, куцохвості не хвалились.
Щодня займались, не лишали свій спортзал,
Стрибали, бігали з м’ячами, потом мились
І їли тільки те, що тренер їм казав.
В день, коли мала бути гра фінальна, стали,
Звели до неба лапи: «Боже, поможи!» -
З теплом і світлом у своїх очах сказали,
Так грали, що хоч їм кожух зі слави ший.
Десять м’ячів вовкам забили вони в сіті.
А ті лиш три рази забити їм змогли.
Гучними оплесками глядачів зігріті,
Першості кубок зайці в лапи узяли́.