Ти такий же, як вони,
Ти такий же, як усі.
Я не знала ще тебе,
А тепер уже лиш - ні.
Я не хочу вже тебе
Більше бачити і чуть,
Тож дарма усе оце,
Ти про мене вже забудь.
Мов метелик я лечу
На сліпу свою я смерть
І до тебе я біжу.
Де знайти тебе лиш? Де?!
Усміхнися ти мені
На секундочку, на мить.
Та тепер ти вже німий,
Вже тепер ти не такий,
Як недавно ти ще був.
І любила я тебе
Лиш миттєвую весну.
Не забула я іще.
В твої очі подивлюсь:
Де та щирість поділась?
Де поділася любов?
Чому мій бутон зів'яв?
І розквітнути не встиг.
Бо його ти підкосив.
Та скажи лиш, як ти міг?
Ти холодний вже наскрізь.
Твої очі крижані,
Морозні твої вуста,
І слова давно не ті,
Що колись хотіла я.
Все як тільки ти хотів,
Все як тільки ти бажав.
Та невже не зрозумів?
Ти моє серденько вкрав!
Ти забудь мене,
Викинь з голови.
Мабуть, сто разів
Чув від мене ти.
Я тебе щиро люблю.
Ти мене, нажаль, лиш - ні...
Своє серце розіб'ю,
Ти - мене чіпать не смій.
І кому воно потрібне?
Його скалки розгублю.
Тільки ти у цьому винен.
Хоч іще тебе люблю...
10 лютого 2011 р.
