І червоним вином наливали отруту.
Та п'янила і кликала у таїну забуття.
Не вдалося нічого.
Сірий ранок вертає у прозу.
Тільки спогад солодкий стікає по жилах.
Кудись. Униз.
Під землю.
Сховок.
Ніби невідомість.
А далі? Тепер.
Усе залишається тьмяним.
Згасло світло.
Отрута нуртує підземними водами.
Чистими.
Де було? Як?
Не важливо.
Уже.
Та отрута осіла на серці.
І все кличе туди, де дороги нема.
