...так хочеться забутися на мить,
відсторонитись від буття і долі -
яка давно у мандри не манить
і не веде бадьоро вже до волі -
в очікуванні дива і знамень
у світі наодинці із собою
зануритися в цей осінній день,
де подих вітру в кучерях тополі,
де гай барвистий ніжить небосхил
торканням віт і обпаданням листя
і на шляху в степу здіймає пил
печаль самот, лещиця волотиста,
де змах прощання лебединих крил
і у захмар"ї біль і сум мовчання
і втримати сльозу немає сил,
коли відлунням птахи крик відчаю... -
але то все всього лише на мить
і далі йдеш опершись на тростину.
і мнеться під ногами, шурхотить
гіркий полин що вистелив стежину....
