Прошу тебе, не поспішай!
Зажди лиш мить.
Я знаю, що в душі твоїй вогонь горить.
Ти не гаси його.
Ти лиш його вгамуй.
Зі мною, поруч, подих затамуй...
Не поспішай... Прошу тебе, зажди..
Все буде так, як хочеш ти.
Хоча...буває все це не завжди.
Ти зрозумій мене! У мене є недоліки свої.
Незнаю я, чи згоден ти терпіти витівки мої.
У мене є межа, за котру крок я не зроблю.
Боюся я зробити помилку в житті своєму...
і болю, я не хочу, завдати сердечку твоєму.
Не поспішай.. Прошу тебе, зажди!
Ти обміркуй усе..
А лиш тоді скажи...
А я скажу!
І буду говорити це не один раз!
Потрібно поступатися кожному із нас.
Я впертий! Правда.. Ти пробачиш?))
Відкритий повністтю для тебе- в очах
моїх ти все побачиш.
А знаєш, розумію я, що ідеальною
не будеш ти...
Мені це й не потрібно...
І твої "межі" перепоною не є.
У кожного свої недоліки і переваги.
У всіх- своє...
Скажу тобі я: "Так! Я згідний!/Я не боюсь
цих перепон... Ти хочеш щоб я зачекав?
Хай буде так... У цьому випадку твоє
проханнячко-закон..."
