Так холодно! Закручені вервечкою
Усі мої тривоги та жалі.
Твоє мовчання – тишею доречною –
Ізнов прибило крила до землі…
Душа листочком в прірві виру крутиться,
Відлунює у вухах: «Не твоє!
Рятуй себе, бо тут ніхто не втрутиться!»
Скажений вітер об каміння б‘є.
Намистом краплі сонячні виблискують!
З останніх сил до берега – крізь вир.
Там папороть – зеленою колискою…
Вервечка долі там гойдає мир,
Через каміння радість перекочує.
Хтось лагідні нашіптує слова,
І голос той – час відчаю відстрочує,
В потік впливає смуга світлова.
Злітаю вгору, оповита піною,
В небесну вись, до повного злиття!...
На бе́резі Ти – звичною картиною.
О, ні, не зупинилося життя!
16.10.2024
