Зайнялося небо вечорове,
Мов би пан-Біг ватру розпалив.
Осінь, перейшовши за Покрову,
Ріллі простеляє для снігів.
В піднебессі гучно кряче ворон,
Пізніх підганяючи птахів,
Бо зима прийде вже зовсім скоро,
Ну, а де-хто ще не відлетів.
Лист кленовий, зірваний вітрищем,
Вітрячком прилине до трави.
Що не день, а до зими все ближче,
Не спинити час, як не лови,
Бо в природі все по дивоколу:
Дні у ночі, з весен та до зим…
Загорілось небо, й аж додолу,
Все залило світлом золотим.
І пусте, що за прогнозом злива,
Хай проллються стріли вод рясних…
Я милуюсь небом! Я – щаслива,
Бо живу і мрію серед них,
І радію всім земним щедротам,
Ставши очевидцем Божих див,
Я вбираю в себе позолоту
Цих небес, що Гòсподь засвітив.
Н. Хаммоуда.
