У мерехтінні важко знайти спокій,
Коли вогонь спалахує повсюди,
Не загубитись, між трав, хоч й високі,
Враз відчуваєш, щось стискає груди.
Де заховатись, від біди і війни,
Протистояння з очманілим людством?
У молитвах дочекатися весни,
І розпрощатися, навік з безумством.
Тож так давно, творять ординські тварі,
Душа кричить, ридає від невір’я,
Під серцем щем, при кожному ударі,
Де глянь руїни, як котел подвір’я.
А там вода, плава медведик чорний,
І де ж дитятко? Напевно ж ним гралось,
Скрізь попід край, блиск смолистий пречорний,
Й картуз маленький - лише це зосталось.
Може змиритись?! О, ні, вибач Боже!
Бажає помсти вже стражденна мати,
Знаю пробачити тільки ти зможеш,
Бо маєш силу, цей гріх відпускати.
07.11.2023р
Гарний вірш про трагічний час України, з руїни, попелу воскресне, оживе Україна, а от солдатам покаліченим здоров'я ніхто не поверне, і тих хто віддав життя не повернути, вони не воскреснуть. Чорна біда!....
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш про трагічний час України, з руїни, попелу воскресне, оживе Україна, а от солдатам покаліченим здоров'я ніхто не поверне, і тих хто віддав життя не повернути, вони не воскреснуть. Чорна біда!....
