І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
Стоять Тарасові стовпи
туманом щільним оповиті,
із оксамиту хмари зшиті…
Ой! Не беріть мене на кпи,
не по зубах я вашій раті.
22.11.24р.
