Я не матиму слів,
Як учепиться вереском
Відчайдушна сирена ,
Узявши найвищу з октав.
Озиваються злі,
Мов пустелі обпалені, вересні, -
Що тобі, нескінченна? -
Ну хто б ще її запитав?
Я не матиму сліз.
Ув очах запорошених
Тільки сіллю пектиме,
Бо й кров обернулася в пил.
Може б Ти подививсь,
Вже укотре в молитвах запрошений,
І над нами й над ними
Двохсоті трясуть небосхил.
Я не матиму вже
Безтурботності споминів,
Вибухають щосили
Зневіра й надія удвох.
Хто ще нас збереже,
Поміж крику, прокльонів і стогонів,
Підійнявши на вила
Ту нечисть, хіба тільки Бог?..
