Багряний помаранч впав долі з неба вишки,
Знесилений за день від праць без передишки,
Немов натер рукою циклоп своє гігантське око,
Судин подразнених жевріння розлилось широко.
Освітлювать життєву буденну колотнечу,
ПромІнцями вітати старобу і малечу,
Викохувати квіти, гріти кішкам шубки,
Осяювати творчі і радісні здобутки.
Випалювати жадібність, людських дурниць гординю,
Космічну рівновагу тримати чорно-синю,
Весну – плекати, прогрівати землю влітку,
Позолотити осінь й павучу заіскрити нитку.
Зимова стриманість прийде мов відпочинок,
Наразі можемо обдумати ретельно кожен вчинок,
Для тих, хто дуже за теплом літнім горює,
Яскравість фарб зими все компенсує.
