* * *
Він світлину тулив до щоки,
дивувався безглуздим підозрам,
розбентежив минулим думки,
стисла груди бентега недобра.
Усміхалась з портрета вона,
таїна, вже похилого віку.
Заблищала сльоза, світлий знак,
оросила висок чоловіку.
Підсвідомо блокнот погортав,
кожна думка таїть суголосся…
Усміхнувся, роки – не літа,
й зрозумів – не спинив, не вдалося.
Недоречно рядок проступив,
задушевний і бажаний в тиші…
Хто придумав смеркання мотив
для світанків на двох… найніжніших?
