Бува таке, що хтось образу має,
Та ще й не тільки - в кишені дулю він тримає.
За те, що у вірші я ними не хвалився,
Усіх погудив й розповів, як було роздивився.
Сам святістю я не хворів, жив як вдалося,
Хоча і від такого посИвіло волосся.
Я не не шукаю риму і сюжети,
Бо думаю, що так працюють лиш істинні поети.
Себе до них не відношу,
Ні слави, ні вИзнання не прошу.
Бува що неприємно про таке читати,
Але не будемо розводити дебати.
А я отак, за день чи два, щось пережив, чи то комусь пробачив,
Неначе все забув і раптом - наче сон побачив.
Тож все що встиг і записати зміг,
Оте й створив, а інше не зберіг.
Тож правильно сприймайте, схаменіться,
Прошу, на мене за такі вірші Ви не сердіться.
Бо то є крик душі, Всевишнього Знамення,
То Зверху все, Його благословення.
В. Небайдужий.
Листопад 2024 р.