Як позбавлений спадщини лицар,
Без кохання твого животію.
Об іржавії ґрати бійниці
Марно б’ється остання надія.
Стала схожою від порожнечі
Тронна зала на затхлий підмурок
І кольчугою тисне на плечі
За минулим глибока зажура.
Захлинулась наївністю віра
В обладунків римованих силу.
Краще меч би гострив для турнірів –
Може, ти б мене й досі любила –
Я тоді розрубав би кайдани –
Хай би щезли лазу́рові пута –
І була б на лица́рським майдані
Перемога для тебе здобута!..
Але знаю: тобі то не треба,
І тому́ не стаю до двобою.
Я готовий боротись за тебе –
Тільки лиш не з тобою самою.
Листопад 2024 року
