Сусід по гуртожитку чудом лишається живим. Від'їжджає з території підприємства на стоянку. За хвилину туди прилітає. Гине інженер та ще один робітник. Ця подія суттєво змінює його погляди. Саме він зумів знайти заспокійливі слова для мене, коли влучило в електричну опору поряд із моїм будинком.
Періодично зникає зв'язок. Дістається телевишці.
Намагаюся відсторонитися від усіх проблем. Сідаю писати науковий текст. Заглиблююсь із головою в нього. І раптом бах... Комп'ютер ураз гасне. Я в суцільній темряві, бо вікна заклеєні, заставлені дошками. Зберігаю режим світломаскування. Скло обмотане скотчем, щоб менше розліталося при вибухах, бо скло, яке вилітає з вікна, теж може нанести поранення, у тому числі й смертельні.
Хапаю сумку, біжу вниз. Надворі ще світло. Вискакую з під'їзду. Вперше з'являється бажання поїхати теж куди подалі з міста, бо стресостійкість трохи похитнулася якось цього разу і в мене. Дивлюсь на стіни будинку, дах. Телефоную дружині, що все, не буду я тут більше сторожувати. Настала її черга заспокоювати мене.