У мерехтінні важко знайти спокій,
Коли вогонь спалахує повсюди,
Не загубитись, між трав, хоч й високі,
Враз відчуваєш, щось стискає груди.
Де заховатись, від біди і війни,
Протистояння з очманілим людством?
У молитвах дочекатися весни,
І розпрощатися, навік з безумством.
Тож так давно, творять ординські тварі,
Душа кричить, ридає від невір’я,
Під серцем щем, при кожному ударі,
Де глянь руїни, як котел подвір’я.
А там вода, плава медведик чорний,
І де ж дитятко? Напевно ж ним гралось,
Скрізь попід край, блиск смолистий пречорний,
Й картуз маленький - лише це зосталось.
Може змиритись?! О, ні, вибач Боже!
Бажає помсти вже стражденна мати,
Знаю пробачити тільки ти зможеш,
Бо маєш силу, цей гріх відпускати.
07.11.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2023
автор: Ніна Незламна