Вже котрий рік ми в полум’ї війни,
Дехто від неї на дивані і втомився.
І хай тікають перелякані щурі,
Наш шлях до перемоги не спинився.
Із потойбіччя лізе зла орда,
Від трупів їх не видно вже землі.
Палають наші села і міста,
І світ весь у скривавленій імлі.
Наші вітрила всі посічені від куль,
І ніби небо впало нам на плечі,
Зійшовся обрій на сами́й вже нуль,
Де шторм вогню, та, ще не вечір.
Серед усіх буранів і штормів,
Ми стали тільки ще міцніше.
І в нас нема жалю до ворогів,
Аби наш світ ставав чистіше.
Зомбованим не місце серед нас,
Як тим, хто боягузливо мовчав,
Коли рашизм ліпив собі іконостас,
А потім, вже і в людяність стріляв.
Може і краще журавля синиця,
Та не про нас у клітці вільний птах.
І смерть нам зовсім не сестриця,
Бо нас чекає до свободи важкий шлях.
Та віримо, дійдемо все одно,
До небокраю ми свого́ зі світла,
Де буде мир для всіх там і добро,
Бо, ще не вечір, і душа не стихла.
Юрій SH(Шторм) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячний за таке зворушливе сприйняття і підтримку. Інколи і у самого очі стають вологими, коли бачиш страждання дітей від цієї війни, та тільки більше виникає люті до ворогів, ще і за те, що залишили вже і мою рідну внученьку без батька. З повагою і теплом.
