Чому життя, неначе в річці вода,
Так дуже стрімко й швидко спливає,
Я озирнуся - як була молода,
Все тіло ніби вихром проймає.
Все пережито, що доленька дала,
Хоч трохи мудрості і впевненості,
Запал глушила і загартувала,
Усі печалі пізнала й радості.
Як цвіт бузку, дарив натхнення й любов,
Яснії зорі - давали надію,
Від почуттів, кипіла в судинах кров,
Та не згубила суть життя, ще мрію.
Хоча й сьогодні, літо здало кермо,
У піднебессі зникає просинь,
Ми всі обра́зи, впевнено залишмо,
Їх золотиста, сховає осінь.
Не забувай, квітни, живи мій друже,
Життя рікою, часті пороги,
Усе цінуй! З роками став мудріше,
Даються долею, нам дороги.
Кажуть нам Бог, на все дає іспити,
У сподіванні, спроможні пройти,
Тож тіло й душу ми маєм зміцнити
І далі гордо йти, щоби не впасти!
29.08.2021р
Гарний життєвий твір, Ніно.
Дійсно, треба міцно триматися на ногах і пам"ятати, що життя - це боротьба. Щоб жити, треба все переносити стійко, що дала доля. Удачі!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
