Одну світлину… Лиш одну світлину
У спадок маю я від дідуся
Й думками у 30-і чорні лину…
Ох, не одна життєва драма ця.
І пам’яті фрагменти повертають
В скупі з бабусі вирвані слова:
«Про це, дитино, в Сталіна питають,
А не у мене»… Й мимохіть сплива
Оте, як гнули нас тоді, ламали…
Вели вперед, до «світлої мети»,
Два голоди, війну із німцем мали…
Ой, довелось нам дорого сплатить!
Народ, який лиш поклонявся волі,
Плодився й жив в усі часи в труді,
Зустрів в 30-і голод і недолю:
Жив на воді і дикій лободі.
І вижив, щоб відбутися у світі,
На повен зріст устати й заявить:
Ми, українці, люди горді й смілі,
Рабами нас ніколи не зробить!
І «рай союзний» мали – досить «щастя»,
Ним ситі й на майбутні вже віки,
Бо інше маєм розуміння братства.
Із діда-прадіда ми вільні козаки.
Дізналась мало я тоді, та горда
Із того, що дідусь мій – правдоруб.
Для мене це звання є вище лорда;
Його за приклад я собі беру!
28.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
