Чужа надія всядеться комфортно,
Нехай забуде, що вона в гостях,
Зусиль для неї – перемелю жорна,
І затріпоче вільно звершень стяг.
Ярослав Дорожний
Чужу надію не запрошуй,
Хіба на філіжанку кави.
Чекай своєї, дуже прошу.
І рай в душі твоїй настане.
Надія в кожного – дитина,
Яку лелієш. І трясешся,
Щоб кожна з мрією хвилина
Твоє зігріла змерзле серце.
Надія – то таке поняття,
Примарне, мовчазне, незриме.
Надією знімать закляття
З душі тяжке, непримириме.
Свою надію ти ласкаво,
Як рідну - рідну, до кімнати
Запрошуй. Квіти. Тортик, кава.
Й давайте зорі рахувати.
Ти зазирни у світлі очі
Своїй надії на світанку.
Вона лишиться. Ти ж бо хочеш,
Щоб зорі бавились в серпанку?
Їй так сподобаються «гості»,
Що вже й забуде, що не вдома.
Відкриється для серця простір,
Зійде з душі набридла втома.
Чужу надію не запрошуй,
Хіба на філіжанку кави.
Чекай своєї, дуже прошу.
І рай в душі твоїй настане.
Чужа надія – це ж бо щастя?,
Нехай іде до сво”ї хати.
Гукай свою, віконце – навстіж
І рай в душі тобі стрічати.
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як нас, сестричко, полишать надії, то нащо ми вже тоді потрібні? До чого йти, чи щось ще бажати?
Дякую за твої теплі слова, і тобі - доброго раночку й гарного дня!!!
Чужая боль, это чужая боль.
Твоя надежда, это твоя надежда.
А мы созданы по образу и подобию Бога, но мыслим и живем все по разному, хотя и считаем, что составляем единое целое - ЧЕЛОВЕЧЕСТВО!
Хороший стих. Мне понравилось.
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Сергію.
Чужий біль повинен бути і нашим болем, ми ж - люди.
А от надія - у кожного своя. ОбЇєднаємо їх за спільним столом - і жити стане легше
