на білому папері кров та лід_
не налякай останню риму_ далі
ледь чутний скрип_ то двері в інший світ_
де хорду гріють золоті спіралі_
розлущено овал емалі_ йди_
завершено сакральний напіврозпад_
на полі сніжному, де колами сліди,
на кожен збіг є свій незмінний розклад_
кружляє хмар імлиста сивина,
сканує чорний рій порожнє око_
остання рима_ в’їдлива морока_
що вічно спрагла доторку до дна_
