Осінній вітер безжалісно рве душу,
Приглушує дзвінке серцебиття,
Тебе однині забути мушу,
Гріховні потопити почуття .
Ти так хотів, тож маю я скоритись,
Зроблю як просиш,
Та важко з долею змиритись...
Й ти знову куриш...
Я відчуваю це за сотні кілометрів..
Незнаю як?
Я би зігріла ліпше за ста светрів...
Подих закляк..
Непотрібна...бачу...чую...гірко...
Та таке життя...
Спускайсь на землю,фантазерко...
Немає вороття..
04.10.15
