Час іде...а спогади назавжди
залишаться у тебе в голові...
Проходять дні за днями і в
метушні ти вже не так як це
було раніше, ти не помічаєш що
когось уже немає... хоча і зараз
дуже сильно тобі його не вистачає.
Ти зараз в справах- на навчанні,
можливо на роботі...у кожного своє.
Наш світ не добрий й не поганий.
Чи є ти, чи тебе немає йому всерівно!
Колись помреш і ти, а через років
двадцять, тридцять...може більше,
може й менше тебе ніхто вже не
згадає.
Ото ж цінуймо тих хто є у нас,
цінуймо тих хто буде в нас, й
цінуймо тих кого нам Бог дає.
Лиш ним не байдуже на тебе,
і тільки ним не все одно живий ти
чи тебе немає, і тільки в них ти
будеш в спогадах навіки, не
дивлячись на те що час так стрімко
пролітає...