Його назвали іванком, іваном в честь дідуся. Він ріс доброю і допитливою дитиною.Народився в багатодітній родині. Іванко - первісток, дитина, яку очікували, любили. Напевно, ім'я накладає певний відбиток на долю людини. Іван - Предтеча, Божа людина. Змалку хлопчик жив з батьками, братами та сестрами, а пізніше був на вихованні у своєї бабусі Ганни. Бабуся була добра, розважлива людина, залишилась на старість сама і потребувала допомоги. Вона була ще жвава, енергійна жінка, займалася городництвом, утримувала себе й іншим допомагала, але, найперше, потребувала спілкування, людського тепла, уваги. У бабусі хлопцеві було добре. Не можна сказати, що він чимось відрізнявся від своїх ровесників. Як і вони , влітку цілими днями ганяв м'яча на зарінку, купався у річці Прут, збирав гриби, ловив рибу, допомагав бабусі по господарству: порався на городі, поливав зелень у теплицях. Взимку катався на лижах, ганяв саморобною ключкою шайбу по річковому льоду, ставив сильця на зайців. Одна риса відрізняла його від інших, бажання бути першим, бути лідером. У сільській восьмирічці був одним із кращих серед однолітків, ділячи поперемінно лідерство із своїм тезкою Іваном Гонтарюком. Суперництво у навчанні та спорті переросло у конкуренцію на любовному фронті. Обидва були гарні на вроду і користувалися популярністю серед дівчат. Іван успадкував від свого тата Миколи міцну фігуру, чорні кучері, Геркулесову силу. Якщо тато Микола міг сам перекинути велику фіру дров, яку заледве притягнула пара коней, то Іван міг годинами на руках нести дорослу дівчину, а то й дві, як маленьких дітей. Ще слід сказати, що від дідуся Івана онук успадкував потяг до знань. Бабуся розповідала, що її чоловік дуже любив читати. Часто у свята чи в неділю посходяться гості: сусіди, товариші, а він читає газету. Дружина Ганна каже: "Іванку, та говори щось із людьми",- а він не чує, читає. Онук Іванко народився невдовзі після Другої світової війни. Книг на той час ще було мало, а в нього була власна бібліотечка. Серед книг були пригодницькі, наукові, про подорожі, мисливські, про кохання...
Коли Іван приходив від бабусі додому, то був тут наче гість, хоча жив у бабусі неподалік, але там і спав, і учився, і працював; був за свого, а до рідної домівки тільки вряди-годи навідувався. Вдома крім нього були ще три сини і дві дочки. Хоча у бабусі було всього доволі: і сметанка, і ягоди, і сир, пироги, різні варення. Як кажуть, чого душа забажає. Іван любив коли сідав з братами і сестрами за спільну трапезу: чи жарену картоплю їли з однієї миски, чи терчаники, часто навіть із сковороди, тоді йому смакувало найбільше.Іван був щедрим. Ділився з братами й сестрами чим міг.Позичав лижі, книги, ділився кишеньковими грошима, солодощами й найбільше власним досвідом, знаннями.Наймолодшому братові подарував ясенові лещата. на той час це був царський подарунок .
У нього була мрія - стати генералом. Він ішов до неї вперто, наполегливо і можливо мрія б стала реальністю, але крім бажання потрібно ще трохи везіння. А крім того, як говориться в анекдоті, чому син полковника не може стати генералом, бо у генерала теж є син. іванові батьки були простими хліборобами. Жили скромно, але чесно.
Бабуся привила йому любов до порядку, до землі, а можливо ще наклали свій відбиток гени. Дідусь був першим городником у селі Воскресінцях. Йому присилали насіння аж із Америки (це було ще до Другої світової війни, коли Західна Україна була під Польщею). А ще дідусь Іван під час Першої світової війни попав у полон в Італію, де вів себе як свідомий українець, патріот України, та це вже інша історія.
Онук Іван зберіг любов до землі та ще до жінок на все життя. Він став воєнним, дослужився до звання підполковника, був одним із ініціаторів створення Українських Збройних Сил. Він уперше в Україні утворив військову частину Національної гвардії чисельністю 1023 особи - полк. 22 вересня 1991 року на Вічевому майдані в місті Коломиї гвардія прийняла присягу на вірність Україні. Ліквідатор Чорнобильської катастрофи. Багато йому довелося в житті пережити. І в тайзі з підрозділом виживати без харчів. Тоді вперше скуштував м'ясо отруйної гадини. Вмів із армійською тупістю, обмеженістю та захланністю начальників боротися. А завжди йому допомагала віра в людяність, селянська розважливість, вміння спілкуватися з підлеглими, розуміти їх, вести стежкою добра, справедливості.
І поряд з цим він не перестає дивувати сучасників своєю оригінальністю. Так навесні цього року (2010) разом з п'ятирічною онучкою насадив в обласному місті цілий парк, 525 дерев: яворів, грабів, в'язів, лип. Ходив у парк кожного дня як на роботу. Працював безкорисливо і безкоштовно, за покликом душі. Багато хто говорить, що він дивак. Побільше було б таких диваків і Україна процвітала б , а не ледь існувала.
Він не може спокійно пройти повз дерево, якщо бачить, що його потрібно, підчистити, нащепити чи пересадити. Одразу згадується казка про дідову і бабину дочку, коли яблуня говорить: " Дівчино, почисть мене і я тобі віддячу".
Іван на подяку не чекає, а варто було б подякувати і нагородити за добрі справи. Отакий дивак Іван, Божий чоловік. Дивуй нас , Іване, дивуй, подивовуй. І я вірю, що твої мрії здійсняться. Знаю, що ти чесно виконуєш свою місію на Землі.
ID:
292455
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.11.2011 23:51:03
© дата внесення змiн: 12.11.2011 20:37:15
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|