так зморно шепотіти про пусте
на відстані, що шанс на втечу вкрала,
вона в його сумлінні проросте
до того як вкраде пітьму зухвало
байдуже сонце, хмар роздерши гущу...
таки пробила серця шкаралущу
стріла просякнута потравою жаги_
в гірких димах щезають береги
на пагорбах яких спочила тяма_
замість облич – якісь тремтячі плями,
замість очей –неонові вогні_
і жодних маяків в тих темних хвилях,
і жодних натяків, в чийому гинуть сні...
