Сьогодні, 27липня найдовше
за сторіччя затемнення місяця.
Про один із можливих його
наслідків – у цьому вірші… Хотілось би – без прототипу –
Й мені сказати тут чогось…
Кохати ж бо (не до просипу!)
В житті своєму довелось...
То ж любимо ми все природне,
Навіщо нам той віртуал!
Подай нам кралечку породну,
Її любовний арсенал.
І пестіть всмак інструментарій -
Принади тіла усього,
Бодай поповнити гербарій
Мемуаристики й того,
Що збуджує, коли вже старість
Наступить неповоротка,
І пасія, що не до пари,
Вам дасть заслужено «пінка».
Пройдіть по трепетному тілу,
Знайдіть – що треба, як атлант,
Щоб високо душа злетіла,
Розквітнув єгеря талант!
…Й до чого вам ті фібри серця,
В душі курдуплевій політ,
Коли в руках дівчи́на з перцем,
ІІ реально «кльовий» світ?!
Знайдіть круту й розкуту позу
Й скуштуйте терпкого вина,
Нехай гримлять на небі грози –
Наситить вас вином вона!
Та не забудьте «післявкусся» –
Гірком солоним закусіть,
Заки у нетрях ваша Нюся,
Сплоха розшукує труси…
Ще б на прощання жоломігу
Попестить вдячно не забуть!
Щоб надихнула ще й на книгу
Про хтивості скоромну путь…
…Нехай простять мені читачки
Оцей «любовний» вінегрет,
Та хай знайде такі «заначки»
В любовних опусах поет!
27.07.2018.