Коли коріння, не чужі,
а рідні руки тнуть, безтямно...
Коли лиш зиск тече в крові
і рідна матір вже й не мама...
Коли миліш ярмо й батіг
рабу незнаючому честі...
Коли зрадливий свій же гріх
хова молитвою, у церкві...
Коли вітчизна - просто пшик,
щось ні про що, відрижка влади...
Коли миліш чужий язик
та й добре там де їх немає...
Тоді росте, у серці, сум
і біль уже не покидає...
Тоді... Коли коріння тнуть,
чужі не рідні вже, безтямно!
