Паду зорею спалений опівночі,
Знайду вола,що губить паралелі,
Розвіюсь смаком ружі й карамелі,
Всі вигини у верби обійму!
Часи короткі - довга монотонність
І шлях непевний , наче щит трилистий,
Безумні погляди у бідного арфіста,
Хоч серп , мов Місяць сяє над чолом.
Та то пусте : - хіба що Сонцю збитки!-
Розвішу в хаті кольорові нитки.
Уже повзе бджола у верх по литкам
І хрущ дзвенить, як свято над столом…
