Не знаю гарнішого краю, ніж ти, Україно,
Колиско моя синьоока і спогад дитинства!..
Всім серцем твій біль відчуваю, у тяжкі години,
Не можу спокійно дивитись на люті безчинства!
З тобою я, Нене... Душа моя завжди з тобою,
Бо доля твоя небайдужа, ці чорні страждання!..
Болить мені, Нене, що люди схопились за зброю,
Болить, що війна почалась на столичнім Майдані!
Не хочу, щоб кров’ю вмивалась земля українська,
Щоб діти твої воювали не хочу! Не хочу!
Народ український, благаю, прошу, схаменися!
Стомились від сліз материнські зажурені очі!
Не знаю милішого краю, ніж ти, Україно,
І вірю, що Боже почує мої сподівання!
Звертаюсь до нього, в молитвах, про світлі години,
Бо вірю в найкраще!.. Бо вірю в твоє процвітання!..
22 февраля 2014 г.
Лёнь, спасибо тебе. Тогда войны ещё не было. Тогда майдан был, а мне, как матери, болит за матерей, потерявших своих сыновей. И страна потеряла и до сих пор много теряет. Это невосполнимые потери... Знаю, что не мы развязали эту войну, знаю, кто, но это отдельный разговор, не тут... Тут не место.