Був день, коли ніхто не плаче…
Д.Павличко.
А ти ж була нам раєм, ти цвіла, -
Чи лиш наснилось це далеке диво?
Душі цієї рідна сторона,
Моя Вкраїно, вільна і щаслива…
Була?
Тут наше все: від сонця і полів –
До чорнобривців, що садила мати,
І пісні-думи уселенський спів,
І мова наша, мудра і крилата…
Жива!
Від ластівки малої – до Дніпра,
До вогнища Тарасового Слова…
Ти Всесвіт духом волі обняла,
Твоя ж краса марніє чорноброва,
Ясна.
О, як болить тобі пекельний біль:
Така наруга, ненависть і зрада…
Клубочить молох із кривавих піль –
Стоять твої сини, а з ними – правда.
Сини…
Лечу до тебе, об Бескиди б’юсь
Крильми… Вітри і хмари доганяю…
Край рідного порога помолюсь
І Київ наш коханий обіймаю.
Лечу.
Настане День всесвітнього добра:
Світ опанує неповторна тиша.
Молюся тихо, матінко моя,
Єдина, горда, вічна, найрідніша…
#Світлана_Імашева
