Ти лелієш, Логос,
в інший час,
в інший світ – збиваєш з пантелику…
Чом я мушу мовою мовчать,
як у думці су́тнієш без ліку?..
В цебер світу, наче у діжу,
ллєш себе, мов невичерпне сонце…
Я на посвіт твій не йду – біжу:
З хаосу не зліпиш охронця!
Час, що йде по Божій волі, враз
з’єднуєш у ціле – воєдино:
сьогодення і прийдешній час…
А минуле – застеляєш димом.
Ввечері рожеві пелюстки
щедро розсипаєш супокою!
В ніч таку пірнув би залюбки,
щоб розцвісти, Логосе, тобою…
У тобі – два дивних джерела,
дві генези – людності і світу;
притаманні лиш тобі діла:
маточки й тичинки –
єдність квіту!
Формулу суцвіття розгадав,
Як пізнав тебе я, тайний Логос!
Ти вдихнув всі розкоші октав
в сутність неба,
всеохопний
Лотос!
І тепер я з вами вік живу,
шпорю коней вперто ятаганом,
напнуту тримаю тятиву!
...Хоч хулю –
прощаю…
Та не ганю.
21.04.2016
В мене стільки зауважень по формі, Октавіане ти мій з ятаганом, до цього тичинково-приймочкового шедевру, що так і кортить пестиком по одному місцю заганити...
Навіть не буду ризикувати - життя дорожче! Тим більше, що я хочу й надалі пізнавати красу життя...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Форма суть не головне,
радше - бути в формі:
Не кажи ніколи "не" -
й доведеш до норми...
Будь-кого -
сонях чи... кульБАБУ,
а не в формі - нікогО
не введеш у звабу...