До вісімнадцятиріччя Дідука Ярослава
Ярославів край – сади подільські,
Рівнина, поле і гаї.
А землі областей сусідських
В цім місці стали вже свої.
Тут будить жайвір на світанку,
А днем співають солов’ї.
Всю ніч: із вечора до ранку,
Кричать у лузі пугачі.
Вже вісімнадцять Ярославу –
Прекрасна радісна пора.
Він гарний парубок, на славу -
Сусідська заздрить дітвора.
Прийшла пора і закохатись,
Дівчину гарную знайти .
І їй освідчитись, признатись,
Та й під вінець скоріш вести.
Перше кохання, як перлина,
Його потрібно берегти,
Із літ дитячих всі картини
В життєвім вирі пронести.
Важким було дитинство в хлопця:
Не стало мами, помер брат.
Обласканий промінням сонця,
Не вимагав лишніх затрат.
Він сам іде навчатись далі,
Свій прокладати шлях в житті.
А будуть випадки зухвалі –
Він їх здолає на путі.
В життєву вирушить дорогу,
З собою Правду він візьме,
Позаду лишить всі тривоги,
І тільки Гідність понесе.
Жити за себе і за брата
Ця тиша серце навпіл розриває,
І гнітить душу в хаті пустота.
Прокинувся. Нікого тут немає -
Він сам один у хаті сирота.
Потрібно встати, їсти наварити,
На пасовисько вивести коня.
Ще встигнути корову подоїти –
І цим йому займатися щодня.
Бо батько сам вже справитись в незмозі,
В колгоспі він працює – тракторист.
Завжди спішить: чи в полі, чи в дорозі,
А був колись веселий гармоніст..
Тепер змарнілий, виснажений болем -
Зостався в Ярослава він один.
То ж серце крає непоправним горем,
Минає час спливаючих годин.
Хворіла дуже довго мама Катя,
А потім тихо в вічність відійшла.
На бабу залишила синів й зятя,
А вже біда наступна в хату йшла.
Як страшний грім ця звістка прозвучала:
Антон – брат старший, важко захворів.
З останніх сил сім’я його спасала,
Та й сам, сердешний, жити він хотів.
А смерть була жорстока, невблаганна
Й робила чорну справу у сім’ї.
Антона повела в світи незванні..
О, краще б нам не зустрічать її.
Тепер один, самотній як билина
І горю не зарадить вже ніхто.
До їх могили протоптана стежина,
А слід в траві вже загубивсь давно.
Сьогодні Ярославу вже минуло
Вісімнадцять. Він виріс, помужнів,
Навчається, дитинство промайнуло
І в батька він один із двох синів.
Тепер він має сам іти по світу,
Але за двох прожити на землі.
Щоб з неба мама й брат змогли радіти -
Він зробить все, не підведе сім’ї.
Нічого, Льоню.. Я сама також аж тижнів зо два не наважувалась його написати. І написала два: один для бабусі, один для хлопця.. Завтра скину на листок і передам. Який там їм сподобається, то хай такий беруть..
Цікаві присвяти, Олю! 
Такий не підведе. Сили йому і ласки від Бога
