Не втратить розум щоб пишу я вірші.
Про те як туга серце розрива.
Про те чого боюся саме більше.
Хвороба сина щоб не забрала.
Своє страждання легше пережити.
Надія є дощами змити біль.
Страждання сина серце рвуть на клапті.
Дощу нема.Дороги тільки пил.
Не втратить розум щоб пишу я вірші.
Про квіти,що всміхаються в полях.
Про ліс,що простягає свої віти.
Про вогник віри,що горить-не згас.
Коли немає сил я пишу вірші.
В моєму світі тільки сльози,біль.
Високе синє небо,стиглі вишні.
Мов згустки крові у душі моїй.
І кожен вірш мов крапелька бальзаму
дарує спокій серцю і душі.
Мов вітер,що вітрила напинає.
Мов шепіт ангела-надійся і терпи.
