Між двома кручами глибокими, між скелями високими текла річка бурхлива, швидка і холодна. Мало хто бачив її темні води, страшно заглядати у прірву, але її могутній голос чули всі. І дивувалися її силі.
Над річкою хтось колись моста підвісив, щоб на другий берег перейти можна, але мало хто зважувався тим мостом пройти, от і струхлявіло дерево, провалився міст. Тепер і не перейде ніхто, якби й хотів. Та так давно вже зруйнувався той міст, що вже й забули люди, а що ж там, на другому березі. А щось же було? Та й чи було що цікаве? Ніхто й не питав.
Аж вибралася у гори ті туристка. Побачила міст. Стала питати куди ж він веде. Та ніхто не знав, ніхто сказати не міг. А вона й вирішила «От відновлю моста і сама подивлюся. Й іншим покажу». Зібрала людей. Запропонувала спробувати. Загорілися люди. Одні дошки рубають, інші канати плетуть, вузли в’яжуть. Надійний вийшов міст. Добротний.
‑ Ну що, – мовить туристка, дякую за допомогу, але треба випробувати моста.
Ступила і швиденько зникла на іншому березі.
Дивляться люди. Надійний міст, але ж внизу така глибина, така темрява. А він хитається. Хто не ступить, то дійде до половини і повернеться.
А що ж там? На іншому березі? Так і залишилося таємницею.
