Напившись досхочу, земля
Води приймати вже не хоче.
Та дощ, не дивлячись на це,
Її промоклу й далі моче.
Калюжі скрізь: і тут, і там…
Їх обійти вже неможливо,
А хмари небо затягли
І плачуть, плачуть так тужливо.
Їх сльози з шумом до річок
В потоках звідусіль стікають,
А ті – виходять з берегів,
Бо всі вмістити сил не мають.
Пливуть дерева та кущі,
Підмиті й вирвані з корінням.
Бурхливі ріки їх несуть
Кудись із рокотом й шипінням.
Зелені луки та поля
Перетворились на озера.
Вода, вода, вода навкруг,
Неначе зла якась химера.
З тривогою чекають всі,
Коли ж закінчиться негода
Та повінь тихо відійде…
І уповають лиш на Бога.
