________________________________________________ for Caleb, 2008
Моя далека ненароджена Доленько… Ти живеш зараз в моєму місті, відхрещуючись від приналежності до нього. В тобі - багато чого з мене… Я дихаю твоїми атомами.
Та все ж таки ти не моя.
Моя чужа Доле… Висока, струнка любительниця зір та смачного чаю… Із зеленими очима та гарною посмішкою. З білобрисим чубом. З рівненькими брівцями. Доленько, де ж ти зараз? Знаю, ти закохана зараз. І я щаслива за тебе. Правда! І те, що ти не зі мною, робить тебе і мене ще щасливішими. Доленько, тепер ти світило на іншій орбіті. Тепер, зараз, нині, сьогодні, о цю мить… Я зневажаю час.
Ось зараз ти поруч. Ти так близько, що я аж відчуваю твій подих на плечах, а ось ти вперлась мені підборіддям в руку. Я пам’ятаю, як це. Коли моя рука - в твоєму полоні. Я ніколи цього не забуду, як вела ти мене забуттям цивілізації до буденності. Чому ти не зупинила мене? Та тому що так мало бути. Я пам’ятаю, як це. Коли стаєш заручником твоїх уст і тремтиш…і тремтиш…і…Тремтіння не зупиняється ні на мить. Я пам’ятаю, як це. Не знати, що буде далі. Не знати і прощатися. Назавжди. Адже після того, ми й не бачилися зовсім…
Лише раз, коли я, п’яна, шукала тебе лабіринтом людських випорожнень, майбутніх людських випорожнень. Так, Доленько, я була такою, коли ти мене залишила і стала іншою. Ти жорстока. І я дякую тобі за це і пробачаю. Бо ти не можеш мене убити.
Пам’ятаю, ти любила казати, що тебе люблять тоді, коли розлюбиш ти. Так от. Я виняток.
Я любитиму тебе вічно. Тобі пощастило. Бо ти - мрія моя, яка вже ніколи не стане реальністю. Тому моя любов, я впевнена, ніколи не заплямується нічим смертним… А що потім, за гранню?..
Я не потривожу тебе. Навіть після смерті я залишуся страшним спогадом твоїм. Напівмертвою помилкою та емоційним вибухом.
Думаєш, що все це я пишу, щоб заспокоїти власну совість від признання власної помилки втрати тебе? Ні, все це я пишу, бо знаю, що зробила правильно. Неймовірне, божественне між нами, те, що сталося, - спогад, який мені залишиться на все життя. І я дякую тобі за нього. Твоє нове кохання сильне, як я щаслива за тебе! Я відпускаю тебе, Доле!
Я відпускаю твою дорогу від своєї. Я молитиму Небеса і Підземелля, щоб рятували твоє кохання від спогадів. Щоб була одна єдина мить. Навіки.
Але прошу тебе, Доленько, покинь мене.
Бо я люблю іншого.
І хочу любити його вічно…
До закінчення вічності…
До її колапсу…
До мого божевілля в апогеї…
До того, як я знову побачу тебе. Надіюся, цього не станеться ніколи. Не неси мені біль. Не неси.
Не вертайся до мене…Доле…
ID:
192711
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.05.2010 19:05:48
© дата внесення змiн: 30.05.2010 19:05:48
автор: Хельга Ластівка
Вкажіть причину вашої скарги
|
