Яскрава зелена спідниця до колін. Зверху неймовірно легка, невагома блуза кольору паленого цукру. Пікантні ґудзики на вирізі блузи слугують скоріше декором, аніж виконують свою першочергову функцію. Під їхньою вагою кромка тканини нарочито відхиляється, відкриваючи погляду обриси звабливої фігури. На ногах шкіряні помаранчеві балетки. Шию прикрашає крафтова прикраса на срібному ланцюжку - долька мандарину. У вухах срібні сережки-монетки з персиковим перламутром. Білизна… Кому потрібна білизна? Старанно пофарбоване в чорний колір волосся невимушено спадає у зачіску боб-каре. Це вигідно виділяє витончену шию. Норовливе ластовиння прикрашає правильної форми обличчя. Зелені очі підведені димчасто-салатовими тінями. Вуста - природного кольору. Навіщо штучно домальовувати те, що природа сама підмальовує в правильні моменти?
***
Нагорі щось глухо бахнуло, почулися придушені крики… Повіки неохоче піднялися і очі вихопили звичну картинку - білосніжну кухню, обставлену купою горщиків із рослинами. «Дурні сусіди…». Повіки знову поволі опускаються, образ почав повертатися.
***
Що з руками? Манікюр - зайвий. Персні? Ні, ці руки будуть робити магію, все зайве залишається у акуратних скриньках для прикрас. Все майже готове, лишилося саме цікаве. Декорації. Недолуге слово, не те… наче все несправжнє… Але ж тут все абсолютно реальне. Добре, менше з тим. По-перше запах. Відчувається запах любистку і прянощів, кориці можливо. Так, кориці і свіжих яблук. Бо тільки що, ці вмілі руки створили кулінарний шедевр - запашні пиріжки. Кулінарія - теж магія. А любистком пахне її тіло і волосся. Вона знає цілющу силу цієї дивовижної рослини. По-друге час. Близько четвертої по обіді. Сонце ще достатньо високо, але день вже йде на спад. Скоро почнеться чудове надвечірʼя. Це той особливий час, коли спека вже не допікає, а прохолодний вітерець ніжно пестить тіло. Логічно випливає сезон - літо. Кінець червня. Чудово. Що далі… що далі…
Вона сидить на деревʼяних східцях біля відчинених дверей своєї невеличкої хатини. Вона вже не бачить себе збоку, вона вже повністю там…
Хатинка розташована на мальовничій галявині, що оточена з трьох боків густим хвойним лісом. Камʼяна криниця-журавель праворуч. Брили рясно обвиті мальвами. Ліворуч розбиті охайні овочеві грядки. Якщо дивитися на галявину з хатинкою з висоти пташиного польоту, то вона скидається на яскраву краплину посеред темно-зеленого полотна. Тоненька вершинка краплини - то вихід у лоно дикої природи, або ж вхід до затишного помешкання, залежно від напрямку руху. Переспів птахів відволікає її від роздумів. Вона дивиться на свою ніжку в помаранчевій балетці. Треба зробити крок. Підводиться, впевнено ступає на травʼяний килим. Який мальовничий контраст її черевичка і зе́лені, що рясніє під ногами.
Вона бере плетений кошик і крокує до лісу. Стежка в’ється вузенькою змійкою в саму гущавину. Обабіч височать столітні сосни. Дерева - то її охоронці, вартові, що стіною закривають чарівне помешкання від небажаних поглядів. Де-не-де вигулькують червонющі капелюшки мухоморів. Значить десь поруч є і їстівні гриби. Та це окреме свавільне царство поки що не цікавить її, їй ближче світ флори. Нехай пухнасті білочки смакують грибами, вона досліджуватиме їх пізніше. Не зараз. Попереду проступає березовий гай, а за ним колючі зарості дикої ожини і шипшинові кущі. Це умовна відмітка, далі починається вже не такий щільний мішаний ліс. За кілька годин вона дістанеться до мальовничого озера. Дорога довга, але легка. Вона насолоджується кожним кроком і всотує енергію родючої землі.
Нарешті вона виходить на узлісся і її погляд вихоплює блискуче плесо, оточене різнобарвними луками. Надмірно зволожений ґрунт, вкритий багаторічними трав'янистими рослинами, пашіє немовби молода дівчина перед парубком. Вода мерехтить у сонячному сяйві, як дорогоцінне каміння. Вона прийшла. Час наче зупинився, тільки тополиний пух літає довкола, як чарівний збирач дорогоцінного квіткового пилку. Вона відставляє кошик і лягає горілиць на встелену травами землю. Лягає, як дитина, розкинувши руки. Всі діти знають - якщо хочеш навіяти захоплюючі пригодницькі сновидіння, то маєш відкритися цьому світові. Тож вона поволі провалюється у зачарований, майже дитячий, сон. Дрібні комашки дзижчать над її обличчям, та вона сприймає цю дивовижну музику, як колискову.
Сутінки опускаються на землю і все її нутро починає линути за покликом природи. Вона прокидається, сідає, повільно підгортає вкриті яскраво-зеленою спідницею ноги під себе, зливаючись із травою. Руки спрагло тягнуться до неба. Тепер вона схожа на магічну квітку - зелений пагін увінчаний ніжними напівпрозорими пелюстками. Глибоко вдихнувши сутінкове вологе повітря, зводиться на ноги і простує на берег озера. Повільно починає знімати з себе одяг і м’якеньке зручне взуття. Обережно складає купкою на березі біля очерету. Далі ступає на прохолодний пісок і поволі занурюється у темну воду. Берег під водою нерівний, озеро глибоке. Вона легенько відштовхується від дна і поринає у обійми стихії. Пливе, як русалка: звивається, кохається із хвилями. Потім спритно перевертається на спину і віддається легкій течії. Течія тримає і загойдує її, як дитину в колисці. Енергія стихії наповнює її водою наче глиняний глечик. Рожево-синє сутінкове небо швидко стає майже чорним. Ніч прийшла… Її біле тіло на тлі темної води, білий місяць на тлі темного неба - вони наче віддзеркалення один одного. Пора…
Вона вправно перевертається на живіт і стрімко пливе до берега. Виходить із води, як стародавнє божество, поступово набуваючи чітких обрисів. Випроставшись на березі, віддає своє лискуче тіло нічному вітрові. Він пестить її і осушує пружну молоду шкіру. Вона вбирає його енергію, як дорогоцінний дар. Підходить до кошика і видобуває з нього маленький срібний ніж. Вкрадливою ходою занурюється у море пахучих трав. Її зір, наче зір дикої кішки миттєво розпізнає правильні рослини. Вона старанно зрізає стеблини, складаючи одна до одної. Ще, і ще, допоки руки не наповнюються цілющим букетом. Вона обіймає оберемок та по-материнські притискає його до оголеного тіла. Занурює обличчя у букет із трав і вдихає тисячі неймовірних запахів. Крокує до кошика, лагідно вкладає в нього свіжозрізану зелень та ніж. Потім дістає чудернацький інструмент. Приспособа, що могла б викликати немало здивованих поглядів, втім, слугує їй за звичного помічника. Це дві жердинки: одна з виямкою посередині, навколо другої обвита мотузка. Скрадаючись як нічний мисливець, вона підходить до заздалегідь заготовленого кострища поодаль від дерев і трави. Величезна купа вправно складених дровеняк і гілочок, що сягає її власного зросту, височить посеред утоптаної галявини. Всівшись на землю, наче для молитви, вона широко розсовує коліна і підкладає під них жердинку з виямкою. Другу жердину примощує до виямки, бере руками кінці мотузки з обох боків і починає енергійно смикати в сторони. Деревина ошаліло треться об деревину - це майже еротичний процес. Нарешті перша іскринка стрибнула у бік кострища. За нею друга, третя і так поволі червоні язики полум’я охоплюють сухі гілки. Вона відкладає подалі інструмент і починає активно дмухати, розпалюючи багаття. Жар став нестерпним, довелося відійти на декілька кроків назад. Зачаровано вдивляючись у дивовижний танок полум’я, вона починає повільно рухатись по колу, пританцьовуючи. ЇЇ тіло безсоромно вигинається у дикому танці, повторюючи змієподібні рухи вогню. Поступово, з кожним колом, вона збільшує відстань від вогню і зрештою опиняється на необхідній дистанції. З диким вереском, вона раптом зривається з місця і несеться прямо до ватри. За кілька кроків до, відштовхується і стрибає через бурхливе полум’я. Закидає голову і нічну тишу прорізає її божевільний сміх. Різко обертається і знову мчить до вогню. Кожен стрибок сповнює її тіло шаленою нескоримою енергією. Нарешті вона спиняється і опускається на землю, сідаючи по-турецьки. Багаття поступово стишує свій танок, а вона зачаровано вдивляється, допоки останні багряні язички гаснуть.
Встає, піднімає вогнедобувний інструмент і крокує до берега. Вкладає у кошик жердинки, тягнеться до одягу. Поволі одягається і дістає із очерету дерев’яну баклажку. Вона зачерпує баклажкою воду і старанно носить до згарища, раз за разом заливаючи тліюче вугілля. На очах чорна вулканічна маса сивіє і останні струмочки диму випорхують до неба. Свіжий нічний вітерець вимогливо підштовхує її у спину. Вона готова повертатися. Хапає свій кошик зі скарбами і прямує у гущавину лісу. Година за годиною, крок за кроком вона мандрує у своєму магічному світі. Пружна хода, ясні і чисті думки свідчать що і її тіло, і душа оновилися. Переродження, яке своїм масним поглядом не зафіксувала жодна жива людина. Лише природа була мовчазним свідком цієї дивовижі.
Вона тріумфально входить до своєї галявини, до своєї крапельки. Перші золотаві промені сонця освітлюють її дорогу. Співи пташок, шубуршіння звірини - це все звуки якогось дивного злагодженого оркестру, що супроводжують її ходу. Новий день починається, життя починається знову. Вперше їй стає мо́розко, мурашки рясно вкривають шкіру. Їй хочеться спати.
Вона підіймає голову і дивиться на верхівки дерев - їх наче полум’ям охопив світанок. Сонце лине все вище і його яскраве проміння засліплює їй очі. Вона мружиться.
Далі секунда темряви, що тягнеться немовби вічність і вдалині з’являється тоненька смужка світла.
***
Повіки поволі піднімаються і погляд вихоплює її білосніжну кухню, залиту ранковим світлом. Вона підводиться з підлоги і повертається до вікна. Тринадцятий поверх - неймовірний краєвид. Вкрите світанковим серпанком місто ще спить. Мурашки так і бігають по шкірі, манячи її у тепленьке ліжечко. Але вона задумливо завмерла біля вікна. На ній домашня квітчаста сукня. Біля босих ніг стоїть кошик з запашними травами…
Лариса Сорокіна Присвячено Аллі Веремієнко - так я тебе бачу…
29.05.2024
ID:
1024543
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Фантастичний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 18.10.2024 15:59:33
© дата внесення змiн: 18.10.2024 16:01:27
автор: Лариса Сорокіна
Вкажіть причину вашої скарги
|
