Я дружбу вищою вважала за любов.
У серці відданість видзвонювала лунко,
ставала зустріч кожна віщим подарунком
і розбиттям залізних дарвінських основ
про потяг вижити – усупереч всьому,
людську розділеність, суперництво, самотність.
І не лякали вже років невідворотність
і засторога про суму і про тюрму.
Та дружба теж, бува, подібна на міраж,
що тішить око, виринаючи в пустелі,
в душі розкручує барвисті каруселі,
з глибин викопує зухвалість і кураж,
в траві одружує синицю з журавлем,
їм обіцяє в шлюбі радості по вінця,
і серцю ссохлому наказує «розвинься!» --
-- і пломенить воно розкриленим кущем.
А потім стиха і невпинно відступа
ця близькість – щира, напівсправжня чи уявна,
і вже орудують настійливо і справно
вітри відчуження... Ганебного стовпа
ніхто не ставить, бо не названо причин,
ані образ, ані свідомих винуватців.
Це повернувся хтось із дружби, як з вакацій,
без довгих роздумів, без жалю і провин.
Не згірше любощів, минає і тепло
того, що прийняте за дружбу випадково,
і ти готуєшся, що час розвіє знову
усе, що серце із довірою знайшло.
Знаєте, Вікторіє, у Вашій поезії дедалі більше ... мудрості? - не знаю; цим словом я позначаю те, що мало не завжди міститься в найпростіших сентенціях богообраного народу та завжди - в його книжках. Завжди там - і у Ваших віршах - виринає думка, на перший погляд парадоксальна, а на другий - мудра, навіть очевидна, але така, що моєму життєвому досвіду та досі ще юнацькому розуму не спадає. А почув-побачив-прочитав - овва, так воно і є. А я помилявся. Так довго помилявся або не усвідомлював...
Фата-моргана... Глибокі та безжально-точні спостереження, Вікторіє!
Трохи бентежить фраза "подібна на міраж" ("подібна міражу" або "схожа на міраж") Не знаю...
Дякую, Фотініє. Принагідно -- моє вам глибоке співчуття. Я, на жаль, не спілкувалась із Галиною, але для тих, хто спілкувався і, можливо, знав її особисто,ця втрата -- непроглядний морок. Нехай Вам Бог поможе це пережити.
Вчора дуже страшно було побачити її не живою, думала, збожеволію... Але під час відспівування лещата, які стискали серце всі ці дні, ніби ослабли. Господь милосердний - згодом дасть нам всім розраду, і життя візьме своє, але потрібен час, щоб ми знову навчились посміхатись.
Дякую за співчуття І за Ваші вірші, так чомусь лягло на душу зараз...
Я не знала, чи варто публікувати. Думала, що кількаденний траур був би більш доречним. Але тут стільки любові до неї вилилось з поетичних рядків! Людям це приносить полегкість. У такий час тільки віра рятує.