Мамо, мила ти ненько.
Чом сумуєш ти зовсім раненько.
Чом же очі твої невеселі,
А в душі журавлі заспівали.
Ти ж рідненька моя,
Зовсім схудла.
І на скронях твоїх сивина.
Зовсім рано ти старшою стала,
Непомітно вже й згинув той час,
Коли, влітку, мене зустрічала
На доріжці, що в'ється рікою.
Коли сонце на захід сідало
І мене зустрічало воно.
Мамо, чом же квіти
Які дарувала,
Вже зав'янули в тебе в душі.
Не дозволю я гаснути їм,
Не дозволю втрачати красу.
Ще ж напевно далеко-далеко
До останнього подиху зим.
