Втекти з реальності, хотів би.
Не можу існувати без мети.
У світ інакший, неймовірний.
Навіки вийти з темноти.
І більш нічого не стидатись.
Казати все що захочу.
На своїх друзів покладатись.
І саме більше, ніжності хочу.
Хоч був обділений в любові.
Не придавав я значення словам.
Не причиню нікому болі.
Хоч часто плакав по ночам.
Втекти. Втекти й неповертатись.
Нвіки кануть в небуття.
Хоч будуть всі тоді шептатись.
Не чую більше їх всіх я.
Нема. Нема такого місця.
І бігти змучився. Куда?
І зупинився й здався я.
Тут є хтось? Нема...
Своє життя я проживаю.
Хоч вже давно і не живу.
Про мрії вірші я складаю.
Про ту. Мою. Біду.
