Перевелися уже пілігрими.
Барди й паяци почили в раю.
Кануть у Лету гармонія, рими.
Мода на ню, парвеню, дежавю.
Тихо орудує сапою лихо –
гвардія типу режиму ЦеКа.
Із неоліту виказує пи́ху
неоеліта з душею совка.
Є менестрелі, нема панацеї.
І спонукає неволя людей
йти у нікуди, заради ідеї,
що обіцяє – ніколи й ніде...
Дереворити – химери... Пенати –
поутікали до іншої хати.
Гаряче жити у вирі подій...
Має юродивий що приміряти:
торбу позичену, посох чужий
і суєвір’я лихої недолі.
І не рятує Висоцький і Цой.
У позачассі, тамуючи болі,
йде одинокий ліричний герой.
Думає, – поки іду за юрмою,
мушу носити за неї суму.
А сповідаючись, каже Йому:
– Маю водити її за собою
і видавати себе з головою
щирою лірою бозна кому.
даремний вірш. замість нарікати поетові слід мислити позитивно
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На відміну від Вашої милості поет завжди мислить позитивно. А щоб заставити мислити позитивно читача... Дійсно, буває - якщо горохом об стіну, то краще - обухом.
