Порожньо в серці моєму, порожньо
На привеликий жаль, остогидли мені всі!
Моторошно душі моїй, моторошно
Не полишають голову мою, думки злі.
Вони висмоктують мій розум
Всі спогади про маму, друзів, дім
Вони не залишають вибору, окрім
Як піти..втопитися і розірвать своє життя
З горя напитися й померти, як те щеня
Таке жалюгідне було його життя..
Адже воно - моє власне "я"
Мої втілення порівняні з щеням
Це дуже дивно, проте, я
Точнісінько живу як і воно,
Яке не витримало
Йому не вистачило сил
Назавжди зникло і з'явився пил
Ось все, що залишилось після тих пір
Його душі і існування вартий лише пил!
Як сумно..Невже це все?
І в мене участь така ж буде?
Я перетворюся у ніщо
І цілий світ усе забуде
Що самогубство унесло
Те жалюгідне та відлюдне
Моєї душі колюче тло
І хоч би щось допомогло,
Мені повірити у себе,
Відчути ту людську любов,
Та хай болітиме де груди
І закипить у жилах кров
Та хай дивитимуться люди
Що відчуття таке-любов.
І все ж, життя моє незмінне.
Тому не хочу сподіватись..
Та марно діяти, вагатись
І знову в гору підніматись
Сваритись з близькими і розлучатись
Не можна було опускатись
Не покладаючи зусиль
Я все ще йшла вперед.
Але що сталось далі?
Чому мені здалося,
Що вже прийшов кінець?
Чому відкрите серце у мить перетворилось
У твердий чорний камінець
І блискавка з'явилася
Душа усім відкрилася
І показала мою тьму
Мою лякаючу пітьму,
Яка залишиться назавжди там,
Глибоко в серці, не даючи місця сльозам
Поглине всі добрі думки,
Найщасливіші спогади,
Роки веселощів й страждань,
Від муки совісті, вагань
Іти закінчити з життям
І все ж вона перемогла
Тямуща темрява мого життя!
