До Ісуса Матір Божа промовляла:
«Як могла тебе я, сину, захищала.
Але сон наснився нині препоганий,
Що тебе утрачу скоро, мій коханий.
Бо, Ісусе, незабаром злії люди
Обмовляти тебе, любий, будуть всюди.
Учні твої тебе тричі відрічуться
Й опустивши очі долу, відвернуться.
Із плечей кати одежу позривають
Та, глузуючи, бичами відшмагають.
Водитимуть майже нагим вулицями
І волатимуть у натовпі без тями.
Із тернини одягнуть тобі корону,
Але не почують вони крику й стону.
Будеш падати під ношою важкою.
Фарасеї ж не даватимуть спокою.
І плюватимуть в твоє обличчя , сину,
Коли ти зупинешся, зігнувши спину.
До хреста приб’ють і ноги, й руки
Та чекатимуть на смерть, неначе круки.
Розіпнуть тебе, дитино, на горі.
Темно стане в час обідній надворі.
Потім списом гострим бік проколять твій…
Як знести мені все це, синочку мій!
З рани витече вода і кров свята –
Доказ, що пішов Син Божий із життя.
Мертве тіло в мої руки покладуть
Й до гробниці згодом тихо віднесуть.»
Їй Ісус на те відповідає:
«Різна доля, матінко,буває.
Але все – то воля нашого Отця.
Що ж судилося пройду я до кінця.»
