Попрощавшись на вокзальному пероні
З останньою електричкою життя,
Кладеш вогонь свій у чужі долоні,
Кудись бредеш коліями забуття…
Навколо у їдкій зимовій сльоті
Мліють, ржавіють вокзал, перон…
Ти на колії, п’яніючи в самоті,
Зрієш на яву полум’яний сон:
Ми примарами в ночі кружляєм,
Нас зжирає таємний вогонь –
Ми все шукаєм те, що є раєм,
П’ємо його світло з божих долонь.
Та тут насправді – вокзал, перон
Покинуті назавжди вогнистим містом.
А ти на колії як самотній вагон
Все ще хочеш щось наповнити змістом…