***
Восени обираєш
маршрути – найвіддаленіші,
дороги – найнижчі,
відтінки – нюдові...
Дивишся, як тиша осідає прозорим пилом на скло маршрутки...
Кожна зупинка пишеться з малої літери,
бо всі великі вже стали деревами...
Коли ж замість стовбура лишиться
його обрубок,
ніхто не розгледить букви,
що витиснена на липкій, натягненій по колу шкірі...
Поставлять зверху пластянку з недопитою кавою й запалять цигарку...
Місто, в якому лише цифри мають силу, стало циганським...
Тут навіть дощ є ворожбитом...
Розливає по підвіконню каву,
лишаючи гущу блакитному місяцю...
Жовті зіниці осені не дістають до висот,
але якось вихоплюють орнаменти
й віддзеркалюють їх у серцевині яблука...
Велесова ніч покладе під подушку груші
й поставить запалену свічку на спину,
зафіксувавши її межи хребцями...
Так уперше віск почує хрускіт
і відчує холод кісток живого тіла...
Аби повітря мало голос,
він був би політональним і поліфонічним,
мов хор із голосів пращурів...
Аби місяць мав слух,
він би засвистів на повен свист
