|
Літа неслися скакунами
За горизонт, в далеку даль,
Зникали в небі з журавлями,
Донизу сіючи печаль.
А осінь щедро листопадом
Встеляла твій життєвий шлях,
Кружляла листям понад садом,
Й дощем у зораних полях.
Зіщулилися мужні плечі,
Всідались зморшки на лиці.
Й на голові так недоречно
Сріблились в косах всі кінці.
І ось вже ювілейна дата,
Прийшла тихенько на поріг.
І мало це, а чи багато ?
Бо сімдесят сьогодні літ.
Володя Слюсар - мій рідненький,
Чудовий, добрий чоловік.
Сплела нам доля помаленьку
В одну стежину наших дві.
Разом життям ми крокували
Старались всьому дати лад.
Дітей ростили й доглядали
Синочка Юру й двох дівчат:
Олеся й Люда - наші доні,
Найкращі діти на землі,
Тепер вже маємо і Олю -
Це третя донечка в сім'ї.
А внуків наших, як сказати,
(Ми часто губимо їх лік)
Потрібно нам порахувати:
А чи зібрались вони всі.
Найстарший Діма, потім Льоша,
І Саша, й Ваня, і Олег,
Й наймолодший в сім"ї нашій,
Це -самий меншенький Назар.
Дівчатка: старша у нас - Яна,
Невістка наша дорога,
Альона, Свєта і Мілана.
Ну ось, така у нас сім'я.
Сьогодні тут в святковій залі
Зібралася уся рідня.
Всі привітаєм ювіляра,
Всі найрідніші і сім"я.
Тож щиро зичимо ми щастя,
Здоров"я міцного, тепла,
І що бажає, хай все вдасться,
Щоб радість у душі була.
Хай Мати Божа захищає
Від всіх напастей і всіх бід,
Хранитель-Ангел вберігає
Й завжди іде з Тобою вслід.
Хай доля стелить ще під ноги
З найкращих квітів килими,
Й шляхом життєвої дороги
Щоб зміг іти ще МНОГА ЛІТ.
********************************************
********************************************
Життя прожить – не поле перейти.
По черзі йдуть і радості, й печалі.
Не кожен зможе шлях свій віднайти
До того, як піде в небесні далі.
І Бог кому життєвих літ вділив,
Й кому вдалося протоптати стежку,
І на землі слід за собою залишив,
То витягнув той золоту мережку.
Володя Слюсар – любий чоловік,
Гандрійцьо –звуть, колись звали: Патлатий.
Тобі минув вже сімдесятий рік..
А зможе хтось їх стільки тобі дати ?!
Ти десять літ на пенсії живеш..
А по тобі ніхто того не скаже:
То десь корові косиш, десь ти жнеш,
І носиш радна ті, які нав’яжеш.
Як метеорит, як вітер в полі
Літаєш все: то туди, а то сюди.
І все бігом-бігом, а не поволі…
І спробуй відгадати: де ти є?
Агов! – кричиш.. а ти немов не чуєш..
Як риба тихо в погребі сидиш.
Із кумом вдвох тихесенько чаркуєш..
І тихо жінці кажеш: А тобі –шиш!
Бо в цьому ділі правило просте:
Раз жінка на човні – не на хороше.
Общак, то – чоловіче, то святе!
А жінка в ньому – вважай: на вітер гроші.
Отак й живем, на пенсії обоє...
Якщо серйозно, то усе лади.
Я вдячна Богу, що з тобою
Я можу разом по життю іти.
Дітей зростили, вивели у люди.
Ми прожили життя з тобою недарма.
Встеляє осінь листям шлях повсюди,
І заглядає через вікно зима.
Ти – мої руки, ти – мої ноги,
І ти - мій голос, з яким виходжу в світ.
Молюсь за тебе і прошу Бога,
Тобі вділив щоб ще Многа-Многа літ.
ID:
1024400
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.10.2024 14:50:42
© дата внесення змiн: 19.10.2024 14:19:15
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
